Трагічні сторінки історії ніколи не будуть викреслені з памʼяті людей, адже це теж спадщина, хоч і гірка, про яку треба памʼятати та розповідати нащадкам, пише krakow1.one.
Важко зрозуміти, чим керувалися або чим керуються ті, хто вирішує, що є головним вершителем людських доль, перебравши на себе функцію Бога.
В історії чи не кожного народу є те, що не перестає боліти й досі.
«Мета війни полягає не в досягненні певного рубежу, а у фізичному знищенні ворога», – так 22 серпня 1939 року на брифінгу командування в Оберзальцбері перед наступом на Польщу промовив Гітлер, чим запустив маховик смерті.
Німці в Кракові
По всій Польщі прокотилися хвилі терору та руйнувань. Першою під знищення потрапила польська інтелігенція – еліта нації.
Кампанії проти інтелігенції мали різні кодові назви. Найвідомішою була операція зі знищення політиків, професорів, священників, військових «Intelligenzaktion».
Німецькі війська увійшли в Краків 6 вересня 1939 року. Польща не була готовою до війни, а отже протистояти ворогу було складно. Тому багато міст було взято практично без бою. Так було і з Краковом, що своєю чергою врятувало місто від знищення його цінних архітектурних пам’яток, творів мистецтва.
Через кілька днів після вторгнення Краків був оголошений столицею генерал-губернаторства. Він мав забезпечувати Третій Рейх сільськогосподарською продукцією, товарами легкої промисловості тощо. На початку окупації нічого не віщувало біди.
Та були у німців свої плани на Краків. Тепер воно виявилося старовинним німецьким містом. Був створений цілий історичний факультет, який мав підтвердити німецьке походження міста.
Навчальні заклади продовжували якийсь час працювати у звичному режимі, хоча приміщення деяких з них для своїх потреб зайняли німці.
З перших днів вересневої кампанії німці неабиякий інтерес виявили до діяльності Ягеллонського університету, дата заснування якого сягає далекого 1364 року та який був і залишається донині осередком польської науки.
Ректору Ягеллонського університету Тадеушу Лер-Сплавінському, як він вважав, вдалося домовитися з новим керівництвом міста про звільнення корпусів університету від німецьких солдатів. Проте це було ненадовго.
Пізніше польські вищі заклади освіти були закриті. Освіту дозволялося здобувати лише початкову, та й то за обмеженою програмою.
Так німці поступово почали забороняти все польське.
“Німецький погляд на науку та академічні школи”
Саме таку тему запропонував обговорити оберштурмбанфюрер СС Бруно Мюллер на конференції 6 листопада 1939 року. На конференцію були зобов’язані з’явитися всі професори Ягеллонського університету. Лекція перетворилась на суцільне пекло, адже після монологу Мюллера про вороже ставлення польських викладачів до німецької науки розпочались арешти розгублених учасників так званої конференції. Жодного слова протесту висловити не було можливим. Заарештованих били, проводили обшук. Професорів виводили по кілька осіб та вивозили до військової в’язниці по вулиці Монтеляпіх. Наступного ранку арештантів привезли до казарми 20-го піхотного полку по вулиці Мазовецькій. Їх розмістили у десяти кімнатах, де можливе було хоч якесь спілкування один з одним.
Через кілька днів звільнили одинадцять осіб, у тому числі адвокатів Фридерика Цолля та Яна Домбровського, а також професора судової медицини Ольбріхта. Решту депортували через Вроцлав і Берлін до табору Заксенхаузен.
Загалом того дня було заарештовано 184 особи. Разом з професорами були арештовані 13-15 співробітників та студентів польських вищих закладів освіти.
Найбільша кількість арештованих професорів була саме з Ягеллонського університету – 142 особи. З Гірничо-металургійної академії імені Станіслава Сташиця – 21, з Краківського університету економіки – 1, з Вільнюського університету та Католицького університету Любліна – по одній особі.
8 лютого 1940 року 101 професора, яким було понад сорок років, звільнили з табору.
Решту, в основному молодших вчених, на початку березня перевезли до концтабору Дахау, звідки більшість з них звільнили через 19 місяців.
Проте серед ув’язнених було багато літніх та хворих професорів, які просто не змогли пережити ті жахіття. Так, в таборі померло дванадцять осіб, а п’ятеро – після звільнення.
Не діждався свободи та загинув у таборі сімдесятирічний історик літератури Ігнацій Хшановський. Він помер у таборі Заксенхаузен 19 січня 1940 року від запалення легень.
Також табір забрав життя Станіслава Естрейхера, Леона Стернбаха, Казімежа Костанецького, Міхала Седлецького, Антоні Мейера та інших.
Ректор Ягеллонського університету Тадеуш Лер-Сплавінський також був арештований та перебував у концентраційному таборі Заксенхаузен. Після звільнення з табору він повернувся в Краків та працював науковим співробітником. Також під час німецької окупації займався підпільною викладацькою діяльністю. Після звільнення Кракова в січні 1945 року повернувся на посаду ректора Ягеллонського університету.
Генеральний план Ост
Хто повернувся до Кракова з табору живим, мав підірване здоров’я, виснажений вигляд.
Перша спроба знищення польської інтелігенції для німців частково реалізувалася. Пізніше тих, хто вижив та повернувся з табору, чекав повторний арешт.
Загалом у ході операції «Intelligenzaktion» було вбито десятки тисяч вчителів, політичних і громадських діячів, священників, військових, представників польських патріотичних організацій. Десятки тисяч осіб було депортовано до німецьких концтаборів.
Знищення польської інтелігенції передбачав загальний план германізації Польщі (Генеральний план Ост). Німці вважали поляків “нижчою расою”, яка після винищення інтелігенції буде у них в рабській покорі.
У Кракові перед будинком, в якому відбувався арешт, встановлено меморіальну дошку, що нагадує про ті трагічні дні. Кожного року відбувається вшанування пам’яті тих, хто був учасником жахливих подій.