Млинарська справа має тривалу і цікаву історію в Малопольському воєводстві. Свого часу власники млинів були успішними та багатими людьми, а користувалися їх послугами практично всі люди – і селяни, і міщани. Свого часу на теренах воєводства діяло чимало млинів, однак в наш час про них нагадує небагато речей, пише сайт krakow1.one.
Як і самі млини, так і їх працівники та власники були шанованими людьми у суспільстві. Як же саме вони працювали, якими були млини на теренах регіону в минулому та інші цікаві факти з їх історії – читайте у матеріалі нижче.
Що робили краківські мельники?
Робота на краківських млинах включала чимало важливих етапів. Ця професія ніколи не була легкою і далеко не кожна людина могла тут працювати. Окрім того, що це була важка фізична праця, яка тривала цілими днями і навіть ночами, вона ще й вимагала від млинарів чимало знань і ретельності.
Для того, щоб отримати борошно, потрібно було спершу перемолоти зерно. Це й була основна функція млинарів. В ході перемелювання потрібно було уважно стежити за якістю отриманої муки, адже це згодом впливало на якість хліба та інших продуктів. Якщо мука виготовлялася для королівських потреб, то стежити за цим потрібно було в кілька разів ретельніше, адже продукт низької якості могли просто не прийняти, а робітників вигнати. Визначали якість через консистенцію, запах та візуально. Досвідченні працівники млинів могли безпомилково визначити, яке зерно краще і яка мука відповідає високим вимогам.
Та це далеко не єдина функція краківських млинарів тих часів. У їхні обов’язки також входило обслуговування млинів. Потрібно було стежити, щоб все працювало справно, адже якби механізм зламався, то фактично безперервний процес роботи млина б зупинився, що без перебільшення могло паралізувати роботу важливих підприємств в Кракові. Тож млинарі стежили, щоб все було в порядку, підтримували чистоту.
Вони також обов’язково володіли технічними знаннями, аби мати змогу виправляти невеликі поломки. Наприклад, вони були відповідальними за стан жорен, які дуже швидко зношувалися при виробництві борошна. Їх потрібно було регулярно точити.
Ще одне завдання мельника – це обслуговування клієнтів. Кажучи на сучасний лад, млинарі мали бути ще й торговцями, адже вони безпосередньо взаємодіяли з усіма, хто приходив за борошном. Часто заможним клієнтам, власникам пивоварень чи пекарень, потрібно було також доставляти отримане борошно.
Мельники – тогочасна краківська еліта
Безсумнівно, вищезгадані знання та навички свідчили про високий рівень та вимоги професії мельника. Однак варто також розповісти і про те, що робітники млинів були фактично тогочасною краківською елітою.
Часто мельники вміли читати і писати, що на той час було доволі рідкісним серед простих краківських селян. Ці знання їм були корисними для опанування важливих інженерних знань – крім того, що вони повинні були мати розуміння про роботу механізму, від них також часто вимагали знання стосовно функціонування дамб та каналів, які подавали воду до млина і фактично гарантували його роботу.
Вміння добре рахувати – ще одна річ, якою повинні були володіти тогочасні мельники. Прибутковість, кількість зерна, кількість борошна тощо – підрахунок всього цього лежав на плечах мельників, адже власники часто перекладали ці функції на робітників.
Через ці та інші факти ставлення односельчан до мельників в ті часи було доволі неоднозначним. Дехто їх поважав через високе соціальне становище та заможність, а дехто вважав їх справжнісінькими куркулями. Все через те, що нерідко траплялися ситуації, коли млинарі нечесно вимірювали зерно та борошно. Інколи навіть додавали у борошно пісок.
Якими були краківські млини у минулому?
Млини на території регіону були здавна, проте особливого розквіту зазнали наприкінці Середньовіччя та на початку раннього Нового часу (шістнадцяте століття). Практично всі вони у ті часи належали королівським родинам, однак іноді монарх передавав таку цінність у приватні руки тим, хто мав пишні садиби та маєтки неподалік Кракова.
Млини у ті часи були не просто надзвичайно важливими для господарських угідь та різноманітних ремесел. Вони також були великими підприємствами, що приносили суттєві кошти власникам. Великий дохід приносили інші підприємства – зокрема пекарні та пивоварні. Вони постійно користувалися послугами млинарів, адже їм потрібно було переробляти солод та перемелювати крупи на борошно.
У шістнадцятому столітті в Кракові та його околицях працювало щонайменше 5 королівських млинів. Одним з найбільших та найприбутковіших був Крупський млин, як свідчать дані з міських архівів. Також відомими були Кам’яний, Миколайський, Раковицький млини.
Всі вони працювали практично безперервно. Навіть взимку чи пізно восени млини продовжували невпинно працювати. Тільки іноді траплялися ситуації, коли їх доводилося зачиняти. Здебільшого це відбувалося через сильну негоду чи низьку подачу води. Існують також свідчення про те, що у період Великого посту млини працювали не так інтенсивно, бо тоді зменшувалися обсяги споживання пива і солоду було потрібно не так багато.
У різні часи млинарі працювали по-різному. Наприклад, з вісімнадцятого століття їх зобов’язали сплачувати в державну скарбницю податок з млинового колеса, який називався млиновим. Його розмір залежав від розрахункової сили води. Якщо млин працював на “середній” воді, то власник сплачував 8 злотих, а на “великій” воді – 10 злотих на рік.
Згодом також з’явилося право здавати млин в оренду. Таке право переходило у спадок – від батька до сина, а самою можливістю часто користувалися ті, хто володіли навичками та вміннями млинарства, однак не мали змоги побудувати власний млин. Часто на перешкоді цьому стояло земельне питання.
Легенди та перекази про мельників
Професія мельника привертала до себе настільки багато уваги, що тогочасні краківські і не тільки селяни з часом почали складати різноманітні легенди та перекази про працівників млинів. Ознайомимося з кількома з них.
Часто селяни між собою говорили, що млинарів охороняють водяні та млинарські демони. Вважалося, що без зв’язків з нечистою силою мельники не мали б стільки успіху у своїй роботі, адже вона була дуже складною і потребувала багатьох знань. Селяни часто думали, що такі знання, навички та сила неможливі без вищого втручання, тож намагалися не переходити дорогу мельникам, допомагати їм у випадку неполадок тощо.
Говорили також про те, що раз на рік сама нечиста сила звертається за допомогою до мельників. Містичними силами наділяли і колеса млинів – мовляв, не лише вода змушує працювати механізм. Часто-густо навіть з’являлися перекази про присутність привидів поблизу млинів, тому забобонні селяни старалися не ходити поблизу них, коли насувалися сутінки.
Зважаючи на це, селяни переважно уникали млинарів. Однак ніде правди діти: мельники викликали у людей і повагу, і страх і щире захоплення.
Стара і шанована професія з часом втратила своє значення – передусім через індустріалізацію та автоматизацію виробництва. Проте подекуди можна побачити залишки старих млинів і почути легенди від малопольських селян про людей, що колись буквально годували їх.