Традиції капелюшників у Кракові особливо сильні, бо це місто століттями трималося на ремеслах, де кожна майстерня мала свої правила. У місті капелюх ніколи не був звичайним вбранням – його помічали на вулиці, у костьолі, на ринку. Бо він одразу “зчитувався” як частина міського коду, до якого всі звикли без пояснень. Минули часи, а традиції залишилися, розповідає сайт krakow1.one.
Чимало містян добре знають майстерню на Краківській вулиці (Krakowska), власник якої – фактично останній капелюшник Юзеф Хоранжи (Józef Horanży). Це одне з небагатьох місць поблизу Вавельського замку, де ремесло ще не зникло й не перетворилося на декорацію.
Як Юзеф Хоранжи став капелюшником: історія зміни професії
У майстерні пана Юзефа простір заповнений різноманітними кашкетами та капелюхами, які здаються нагадуванням про накопичений час. Майстер розповів журналістам, що не планував обирати таке ремесло, в юності вивчився на механіка холодильного обладнання, отримав гідну роботу. Але потім познайомився з майбутньою дружиною Боженою Козловською, яка походила з родини капелюшників. До речі, пан Хоранжи дбайливо зберігає у майстерні всі сімейні дипломи – як нагадування, що ця справа була започаткована багато років тому.
Шиттям капелюхів представники родини Козловських займалися ще з кінця XIX століття, тільки вони мешкали тоді у Сломніках. У середині 1920-х років перебралися до Кракова, відкрили майстерню на Старовісльній вулиці (ulica Starowiślna). Засновником справи був дід Божени – Адам Козловський, потім її перебрав син – тесть пана Юзефа. Далі вже до справи взялася Божена, яка отримала офіційний диплом підмайстра. Коли жінка через вагітність не змогла працювати у майстерні, пан Юзеф погодився її замінити. Навчався ремесла протягом року, доки зміг зробити свій перший капелюх. А іспити в нього приймав відомий у Кракові майстер-капелюшник Ян Куржидло (Jan Kurzydło).
Капелюшники у Кракові: гільдія, майстри та занепад ремесла
Після Другої світової війни у місті існувала окрема гільдія капелюшників, тому й конкуренція була дуже високою. Пан Хоранжи розповів, що початок його навчання капелюшного ремесла припав саме на часи, коли у Кракові працювали такі відомі у Польщі майстри, як:
- Ян Куржидло (Jan Kurzydło);
- Анна Стришовська (Anna Stryszowska);
- Фредерик Фридель (Fryderyk Frydel);
- Ян Краєвський (Jan Krajewski);
- Єжи Сова (Jerzy Sowa);
- Анджей Новаковський (Andrzej Nowakowski).
Але поступово майстерня пана Юзефа виборола своє місце під сонцем. Однак часи принесли нові віяння, попит на ручні вироби знизився, і починаючи з 1990 року Хоранжи фактично залишився єдиним представником цієї давньої професії. Капелюшник не приховував проблем, адже заповнити всі полиці одразу нереально, кожен виріб – індивідуальний і потребує свого покупця.
Та попри складнощі, замовників не бракує, за кілька десятиліть існування майстерні вже сформувалося коло постійних клієнтів і навіть власний бренд, який виріс із сімейної традиції. Цікаво, що інтер’єр пан Хоранжи вирішив не міняти, бо саме ця сталість підкреслює її ремісничий характер.
Чи модні капелюхи у XXI столітті: думка майстра з Кракова
У роботі Юзефа Хоранжи постійно позначаються ті чи інші модні хвилі, але сам він до моди ставиться обережно. Майстер переконаний: ці вироби обирають не за сезоном чи порадами стилістів, їх одразу приміряють і визначаються, чи личить обрана модель. Так було багато років тому, так залишилося й у 2020-х роках. Адже на полиці, на світлині та на людях один і той самий капелюх виглядає по-різному. Тому універсальних рішень у справі виготовлення цього вбрання не існує. За словами пана Юзефа, немає обличчя, до якого не можна підібрати капелюх. Просто іноді до нього треба звикнути, особливо восени, коли після кількох місяців без головного убору перший холод робить будь-яку річ на голові незвичною.
Окремо він звертає увагу на сучасні тенденції, серед яких особливо виділяються кашкети з пласкою верхівкою, популяризовані серіалом “Гострі козирки” (Peaky Blinders). За його словами, вплив цього образу виявився настільки сильним, що деякий час клієнти навіть запитували, чи можна вшити у кашкети леза для бритви, щоб скопіювати екранний символ. На думку майстра, така модель є універсальною: її носять як зі спортивним одягом, так і з елегантним пальтом. А от класичні капелюхи сучасні краків’яни замовляють рідше, бо вони вимагають іншого стилю щоденного одягу. А головне – елегантності, хоча серед його клієнтів є й такі, хто не уявляє свого образу без гарного капелюха.
Чи можна зробити капелюх зі старого одягу?
Окремою частиною роботи залишається й перероблювання: клієнти приносять речі з секонд-хендів або одяг, який вже не носять, і просять пошити капелюхи. Якщо тканина придатна, а матеріалу вистачає, капелюшник приймає й такі замовлення.
У майстерні пана Юзефа Хоранжи на полицях можна побачити:
- кашкети легіонерів;
- вбрання австрійських армійців;
- студентські кашкети;
- речі з театрів чи реконструкторських клубів.
Тут немає поділу на “важливе” й “додаткове”, кожен виріб проходить через руки майстра з однаковою увагою.
Студентські кашкети – відродження традиції
Студентські кашкети майстер виокремлює як повернення старої практики. За часів комунізму від такого вбрання відмовилися, але на початку 2000-х років в Ягеллонському університеті (Uniwersytet Jagielloński) з’явилося Студентське братство кашкетів. Ці активісти почали відновлювати традицію носити характерні моделі, і навіть запровадили окремі кольори для різних факультетів. Таких замовлень багато, і пан Юзеф охоче шиє головні убори не лише для студентів, а й для викладачів для багатьох факультетів вишу.
Юзеф Хоранжи: не бізнесмен, а ремісник
Пан Юзеф облаштував майстерню у глибині приміщення за магазином. Робота тримається на техніках, які майже не змінилися за десятиліття: замість сучасного виробничого обладнання – старі механізми, які ще продовжують працювати.
У приміщенні можна побачити:
- класичні швейні машини
- ножиці;
- рулетки;
- дерев’яні рамки, якими користувалися ще у родині Козловських.
Кожен капелюх робиться вручну, весь процес тримається на точності рухів та уважності до деталей, а не на прискоренні виробництва. Сам майстер не сприймає себе як бізнесмена – радше як ремісника, для якого принципи ринку не є визначальними. За його словами, логіка бізнесу зводиться до швидкого обігу речей і прибутку, де важливо “купити сьогодні та продати завтра” якомога дорожче. А у його роботі такого підходу немає й не може бути, бо кожен виріб розрахований на тривале використання.
Як працює капелюшна майстерня у Кракові?
Майстер Юзеф Хоранжи рідко вкладається у нормований графік. Робочий день стартує о сьомій чи восьмій ранку і здебільшого триває аж до пізнього вечора. За його словами, у такому режимі головним стає не дисципліна, а любов до справи. Інакше такий ритм не витримати.Про результат своїх зусиль говорить просто: капелюх чи кашкет або виходить, або ні. Задоволення клієнта для пана Юзефа не є фінальним акордом, це лише елемент ланцюжка, в якому важливішим є те, що виріб взагалі побачив світ і знайшов свого покупця. Якщо людина повертається за новим замовленням або радить його майстерню іншим, це працює як мовчазний обмін довірою, який не потребує пояснень. Майстер Хоранжи перебрав від тестя ще один важливий принцип: виріб не має права виглядати “майже добре”. Бо все, що виходить із майстерні, може бути тільки бездоганним.