У польській культурі вистачає видатних імен. Але Софія Стриєнська (Zofia Stryjeńska) – окрема історія. Її талант широко відомий у колі знавців, біографію Софії Стриєнської продовжують вивчати сучасні дослідники. Особливість її творчості полягає у тому, що ця художниця фактично оживила слов’янську міфологію, зробила її сміливою, кольоровою, впізнаваною з першого погляду. Стриєнську називали “принцесою польського живопису” та “слов’янською богинею” – за те, що майстерно змішувала народні та релігійні мотиви з ар-деко. А ще талановито працювала у живописі, графіці, текстилі, з іграшками та плакатами. І у кожному форматі залишила свій почерк, пише krakow1.one.
Польська художниця ар-деко: ранні роки та освіта
Софія народилася у Кракові у 1891 році у родині Люблянських. Малювати почала рано і швидко зрозуміла, що шкільного рівня їй замало. У Жіночій школі образотворчих мистецтв імені Марії Нєдзельської (Szkoła Sztuk Pięknych dla Kobiet Marii Niedzielskiej) вона вчилася, але не затримувалася у межах програми. Брала від занять тільки найнеобхідніше, паралельно шукаючи складніші завдання для розвитку здібностей.
У 1911 році Софія поїхала до Мюнхена і зробила те, що на той було нахабною авантюрою: вступила до академії мистецтв під чоловічим ім’ям Тадеуша Гржимала (Tadeusz Grzymała). Зовнішність теж змінила – коротке волосся, чоловічий одяг, який позичила у брата. Так вона потрапила у творче середовище, куди жінок офіційно не пускали.
Рік це працювало. Потім дівчину викрили й змусили повернутися до Кракова. Але повернення її не зупинило. Софія швидко увійшла до краківського кола інтелігенції: Коссаків (Kossak), Желенських (Żeleński), П’юджетів (Pudżet). Одразу почала брати замовлення на картини.
Пошуки власного “я” Софії Стриєнської
З Каролем Стриєнським (Karol Stryjeński) вона познайомилася на початку власної кар’єри, під час Першої світової війни. У щоденниках не приховувала свого захоплення: архітектор і “людина Татр” став для неї уособленням чоловічого ідеалу. У листопаді 1916 року вони одружилися. У шлюбі народилися троє дітей: Магдалена та близнюки Ян і Яцек. Але подружнє життя тривало недовго, пізніше сама художниця зізнавалася, що “спалила свій родинний затишок на багатті мистецтва”. З чоловіком Софія розлучилася, з дітьми стосунки теж у майбутньому не склалися.
У 1918 році Софія приєдналася до Краківських майстерень. Там працювала з:
- іграшками;
- графічними серіями;
- проєктами, які виходили за межі жіночого декоративного мистецтва.
Саме тоді стиль Софії почав перетворюватися з експерименту на впізнавану мову фарб.
Польське мистецтво: Стриєнська у фольклорі
Талановиту художницю швидко помітили. Першим її успіхом стала серія “Польські казки на тлі народних казок” (Polskie baśnie na tle ludowych opowieści): 18 картонів, рукописний віршований текст, стилізація під стародруки. У 1912 році ці витвори світ побачив на її першій персональній виставці у Товаристві друзів образотворчого мистецтва. Після чого про Стриєнську заговорили як про окремий голос у мистецтві. Софія вже не мусила доводити, що склалася як художниця, а просто наполегливо працювала. Її стиль почали впізнавати з першого погляду.
Творчість Софії Стриєнської описували так, що вона переганяла через власне бачення:
- ритуали;
- міфи;
- побутові сцени.
Перемішувала, перебудовувала, ламала композиції. І це вже було не дотриманням традиції, а її перезапуском. Художниця не приховувала, що знаходить енергію у народних темах, в яких бачила не слова, а кольори.
Ар-деко Польща: успіх у Парижі 1925 року
У 1925 році польський історик мистецтва Єжи Вархаловський (Jerzy Warchałowski) запросив Стриєнську долучитися до Міжнародної виставки декоративного мистецтва від асоціації “Ритм” (Rytm). Софія відповідала за головну залу польського павільйону, спроєктованого Юзефом Чайковським (Józef Czajkowski). Шість панно “Ритуальний рік у Польщі” стали центральним елементом експозиції. Павільйон отримав визнання, але головну увагу відвідувачі приділяли саме витворам молодої художниці. Софія здобула 4 нагороди, включно з Гран-прі та Лицарським хрестом Ордена Почесного легіону. Ця перемога стала визнанням її міжнародного статусу.
Польська художниця ар-деко: порцеляна та міський простір
За рік до Другої світової війни Софія захопилася порцеляною, робила малюнки на філіжанках і тарілках, матеріал купувала на фабриці у Цмелові (Ćmielów).Тоді ж її мистецтво закріпилося у місті. У XXI столітті “Танець горянина” можна побачити у будинку Ведель на Пулавській вулиці (Puławska) у Варшаві. А поліхромія на фасаді Будинку Лева на Староміській Ринковій площі (Rynek Starego Miasta) пережила війну й продовжує збирати поціновувачів.
Стриєнська працювала одразу у кількох форматах: картини, книжкові ілюстрації, листівки, повторюючи обрані народні мотив. Майстриня живопису по-своєму показувала польську народну культуру як окремий шедевр, без копіювання.
Роботи Софії мали характерні особливості:
- щільна композиція;
- насичені кольори;
- жорстка лінія;
- багато деталей;
- чіткий ритм.
Її витвори нагадували розгорнуті сцени, тому іноді їх порівнювали з гобеленами. Через таке враження виникав ефект розповіді, зібраної з образів. У сценах постійно відчувалися життя як рух і радість як основний настрій.
Село як джерело кольору Стриєнської
У щоденнику Софія згадувала Клепарж (Kleparz) у Кракові як місце, де постійно з’являлися люди з навколишніх сіл. Вона не проходила повз – уважно вивчала особливості одягу, рухів, кольори. Це не були випадкові враження. Художниця збирала ці сцени як матеріал. Пізніше розповідала, що справжні, живі кольори треба шукати тільки у селі, бо у містах вони слабшають і втрачають силу. Стриєнська порівнювала місця, де кольори ще живі, із кораловими регіонами, куди майже немає доступу.
Друга хвиля творчості Стриєнської
У грудні 1939 року Софія перебралася з Варшави до Кракова, де жила протягом всієї нацистської окупації. Після Другої світової війни майстриня не прийняла комуністичної влади й обрала еміграцію. Спочатку оселилася у Швейцарії, потім намагалася виїхати до США. Зверталася за підтримкою до Фонду Костюшка (Kościuszko Foundation), але отримала відмову.
Софія постійно писала у темпері, але не обмежувалася живописом. Працювала також з іграшками, декоративними тканинами, малювала ілюстрації до книжок.
Найвідоміші картини Софії Стриєнської:
- “Пасторалка” (Pastorałka);
- серії “Слов’янські боги” (Bogowie słowiańscy);
- “Великдень” (Pascha);
- ілюстрації до “Монахомахії” Ігнація Красицького (Monachomachia Ignacego Krasickiego);
- “Пори року” (Pory roku)”
- “Різдвяні колядки” (Kolędy bożonarodzeniowe)”
- “Польські танці” (Tańce polskie).
Після переїзду до Швейцарії Софія почала працювати ще й із полотнами. У 1950-х роках Стриєнську стали називати однією з помітних польських авторок релігійного живопису. У Польщі такого типу художниць тоді майже не було. Але Стриєнська й тут виділилася, відмовившись працювати у стандартній іконографії. Вона сміливо змінювала звичні образи Діви Марії та святих, зображуючи їх по-своєму, без канонів.
Спадщина Стриєнської: мистецтво, розкидане світом
Софія Стриєнська пішла у засвіти у лютому 1976 року у Женеві. У щоденнику вона залишила запис про власну спадщину. З гіркотою зазначала, що її роботи розкидані по світу й фактично втрачені, що це великий обсяг мистецтва, який ніхто не зібрав і не зберіг. Додавала, її витвори могли б стати “мішком золота і славою нації”, якби їм приділили належну увагу.
Вплив Стриєнської для Кракова та Польщі полягав навіть не в незвичайному стилі, а у тому, як вона витягнула фольклор із етнографії в сучасність. У цієї художниці народні мотиви перестали бути минулим, а перетворилися на живий візуальний код міста та культури. Для Кракова це означало ще й інше: місцева мистецька сцена відкрила унікальну майстриню, яка не грала за академічними правилами й не боялася змішувати декоративне з високим мистецтвом. Так польська візуальна культура отримала свій характер – різкий, кольоровий і впізнаваний. А Софія Стриєнська стала однією з тих, хто цей характер не просто відобразив, а й сформував.