На початку ХХ століття, коли світ тільки починав бачити себе на світлинах у кольорі, брати Люм’єр подарували людству нове вікно у реальність – автохром. У 1907 році вони запустили у виробництво перші кольорові діапозитиви – тонкі скляні пластини, які давали можливість отримувати кольорове зображення без ручного розфарбовування. До 1935 року, коли з’явилася кольорова плівка “Kodachrome”, автохром був єдиною технологією, яка відкривала світ у барвах. Світлини переглядали як слайди – ніби маленькі вітрини до іншої епохи, пише krakow1.one.
Краків того часу був не лише духовним і культурним осередком Польщі, а й цариною творчих експериментів фотографів. Одним із тих, хто показав рідне місто у кольорі, був Тадеуш Ржонца (Tadeusz Rząca) – маловідомий, але надзвичайно цікавий аматор, який став піонером кольорової фотографії у Польщі. Його світлини – мозаїка початку XX століття: вулиці, костели, площі й мешканці Кракова, зафіксовані з ніжністю й точністю.
Коли минуле стало барвистим
Кольорова світлина – це не тільки технічне досягнення, а й революція у способі сприйняття реальності. Вперше в історії людство отримало змогу фіксувати життя таким, яким воно є насправді. У кольоровій світлині світ можна не лише побачити, а й відчути, бо кольори розповідають про час доби, настрій, пору року, іноді навіть про ставлення автора до об’єкта. Кольорова світлина також змінила мистецтво, відкрила нові межі для митців, які могли вже не обмежуватися лише світлом і тінню.
А ще подарувала новий інструмент для створення композиції, наративу, настрою. У контексті історії кольорова світлина – це набір емоцій, збережених у часі, де люди – вже не застиглі фігури, а живі постаті, де вулиці та будинки постають не архітектурними об’єктами, а середовищем, в якому хочеться побувати. Фактично це візуальна пам’ять людства, що заслуговує на особливе вшанування, як і ті, хто її створював та зберігав.
Як колір зробив світлину живою
Шлях до створення кольорових світлин, на відміну від самих веселкових кадрів, у Польщі був дуже тернистим. У середині ХІХ століття один із перших краківських дагеротипістів Ян Шиндлер вже створював перші зображення за допомогою дагеротипу, який люди часто приймали за чаклунство. Після трагічних подій Галицької різанини він оселився у монастирі отців камальдулів у Бєланах, де працював із важким і делікатним обладнанням. Місцеві торговки не розуміли його захоплення і одного разу навіть побили фотографа, щоб “вигнати з нього злих духів”.
Тодішні першовідкривачі кольорових світлин відчували й проблему грошей. У 1843 році один дагеротип коштував 25 злотих – за ці гроші можна було купити 100 кілограмів яловичини. Оптика, пластини, хімікати були дорогими і майже недоступними. Та попри труднощі, у Кракові не бракувало ентузіастів. Їх надихала можливість зафіксувати момент, зберегти обличчя й вулиці, зупинити мить, що зникає. Завдяки їм, можна у XXI столітті побачити, як виглядала стара Польща й відчути її настрої.
Ловець світла, митець моменту
Тадеуш Ржонца не мав професійної фотостудії, проте здобув кілька нагород на конкурсах для аматорів, а також став автором першого краківського альбому кольорових фотографій “Мальовнича Польща. Краківська земля” (“Malownicza Polska. Ziemia krakowska”), що увіковічило його ім’я в історії мистецтва країни. На тих автохромах – місто, яке ще не знало війн і модернізму, але вже починало жити у новому столітті. У кожному зображенні – не лише технічна майстерність, а й поетика. Цей фотограф поєднав у собі підприємницький дух, технічну допитливість і справжнє мистецьке чуття.
Його історія почалася з родинної традиції: він був сином відомого краківського підприємця й засновника фабрики газованої, штучної та мінеральної води Кароля Ржонци. Пан Кароль став одним із перших, хто відкрив фотостудію у Кракові ще у 1863 році, і хоча згодом бізнес переміг фотоапарат, захоплення залишилося. Ймовірно, саме від батька Тадеуш успадкував свою любов до мистецтва фотографії. Починав як аматор, але поступово виріс до майстра. У 1908–1910 роках Ржонца вже читав лекції, демонстрував слайди, і вважався однією з яскравих постатей Краківського товариства фотоаматорів, співзасновником якого був. Часто їздив до Франції, звідки привозив технічні новинки, які давали можливість експериментувати з формою та кольором.
Хронікер світла
У 1908 році Ржонца отримав другу премію на конкурсі Товариства любителів історії та пам’яток Кракова. У той час почав працювати з відомим краківським фотографом і поліграфістом Тадеушем Яблонським. Майстри захоплювалися не лише фотозніманням, а й репродукційною графікою, цинкографією та кольоровим друком – на той час це була справжня технологічна передова. Ржонца не просто фотографував, він дивився на світ очима живописця Молодої Польщі. У його кадрах – нестримна краса пейзажів, увага до фактури й кольору, квітучих садів, старих хат із побіленими стінами, сільського одягу й простих жанрових сцен. Це були справжні композиції, у яких кожен елемент мав своє значення.
Ракурси, світлотінь, використання кольору – свідчать про тонке відчуття естетики та спорідненість із мистецьким духом епохи. У цих нюансах і полягає головна відмінність Ржонци від його сучасників, бо майстер свідомо ставив колір у центр. Можливо, саме через це роботи цього пана Тадеуша здаються сучасними у XXI столітті. Він ніби стояв осторонь від головного потоку кольорових світлин, який линув у світ, але саме завдяки цьому залишив у мистецтві фотографії яскравий і унікальний відбиток.
Слід в історії фотографії
Важливою віхою діяльності Ржонци став альбом “Мальовнича Польща. Краківська земля” (“Malownicza Polska. Ziemia krakowska”), виданий у 1922 році львівським видавництвом Германа Альтенберга. Як повідомлялося у каталозі видавця, ця книга містила перші у Польщі кольорові світлини, виконані методом братів Люм’єр безпосередньо з натури. Кадри викликали захоплення як у фахівців, так і в аматорів, альбом зробив пана Тадеуша відомим фотографом у краківському колі митців. Хоча фотооб’єктив Тадеуша Ржонци був зосереджений на Кракові та його передмістях, амбіції майстра сягали значно далі. Альбом мав стати лише першим томом великої серії, яка б у кольорах відкривала читачам туристичні принади Польщі. Але цей проєкт, як і багато інших витончених культурних задумів, не пішов далі дебюту.
Проте Ржонца не прагнув ані екзотики, ані розлогих подорожніх описів. Його кадри – не туристичні листівки, а миті спостереження. Майстра цікавили не події, а враження: ландшафти й фрагменти, силуети пам’яток, які виглядали здалеку, немов спогади, котрі ще не встигли зникнути. Це була оригінальна суб’єктивна мапа, де емоції залишалися важливішими за точність, а простір відкривався через атмосферу, а не через нюанси кадрів. Так Ржонца творив свою візію національної іконографії, далеку від етнографічної точності, яка домінувала у світлинах Кракова кінця ХІХ – початку XX століття. Сучасні дослідники називають мистецький погляд Ржонца ближчим до середовища “Молодої Польщі” з її формалізмом, декоративністю та поетикою настрою.
Кольорове диво з Кракова
Впродовж десятиліть роботи пана Тадеуша залишалися винятком. На відміну від офіційних фотографів, які документували спадщину на замовлення уряду, Ржонца робив кадри для себе, фотографував як митець, а не архівіст. Навіть коли йшлося про фіксування пам’яток, він уникав “мертвих” фасадів і знімав так, ніби будівля щойно прокинулася після сну. Саме тому його роботи не схожі на типові архітектурні світлини того часу – холодні, позбавлені руху, стерильно фіксовані у кадрі. У Ржонци ж – живий простір, де архітектура дихає, а не просто застигає на місці.
З технічного боку, його проєкт був випередженням свого часу. Повноцінні кольорові публікації стали нормою у Європі лише в 1970-х роках. А у 1920-х друк автохромів залишався для митців справжнім випробуванням – технічним і фінансовим. Кожну світлину друкували на окремому аркуші спеціального паперу, вручну вирізали, монтували на сторінки з індивідуально розробленим дизайном. Це було ручне мистецтво, а не масова продукція. А Тадеуш Ржонца не лише зафіксував ландшафти, а надав їм кольорового голосу. І хоча його проєкт так залишився неповним, сам підхід став проривом для того часу.
Забутий майстер кольору
Фотограф із Кракова Тадеуш Ржонца не лише показав можливості нової техніки, а й довів, що кольорова світлина може бути самостійним видом мистецтва. Його композиції – вирази художньої інтуїції, подібної до живопису епохи Молодої Польщі. Саме тому роботи майстра не старіють, зберігаючи свіжість враження, емоцію моменту, дихання світла.
Роль Тадеуша Ржонци в історії польської фотографії не лише технічна, він був першопрохідцем, який випередив свій час. І хоча його ім’я довго залишалося у тіні, у XXI столітті стає дедалі очевидніше: саме завдяки таким новаторам кольорова світлина не просто з’явилася, а народилася як мистецтво. Тому роботи пана Ржонци зокрема “Головна ринкова площа у Кракові”, “У Броновіце”, “Броди біля Тарнова” і у 2020-х роках мають попит на численних інтернет-аукціонах, їх нерідко називають живими картинами старої Польщі, яку більше не зустріти.