Назва професії “перукар” походить від слова “перука”, адже саме створення перук стало першим етапом становлення цього фаху. І хоча світ змінився, мистецтво перетворення за допомогою волосся залишилося. В усі часи люди прагнули змінюватися, вражати, створювати образ – і саме перукар був тим, хто допомагав це зробити. Першим найвідомішим майстром Польщі ХХ століття став Антоній Черпліковський, відомий у Європі як Антуан де Парі. Пан Северин із Кракова на високі нагороди та велику славу ніколи не претендував, але у свої понад 70 років продовжує сумлінно обслуговувати мешканців Нової Гути. Його дбайливе ставлення до власної роботи належно оцінили люди, тому клієнтів у перукарні ніколи не бракує, пише krakow1.one.
Майстри ножиць інших епох
Історія перукарського мистецтва сягає у давнину. Сказати напевно, хто був першим майстром зачісок, неможливо, бо час стер цю інформацію. Але достеменно відомо одне: перші перукарі з’явилися у Стародавньому Єгипті. Тодішні майстри, здебільшого раби та рабині, створювали для знаті вишукані зачіски й перуки, за допомогою яких люди тоді демонстрували свій соціальний статус. Минав час, вдосконалювалася професія перукаря. У лабіринтах польської історії, поміж старовинними вуличками Кракова, Варшави та Вроцлава, зберігаються свої найстаріші салони. Це не просто перукарні, а своєрідні храми стилю, де з покоління в покоління передавалися не лише ножиці та гребінці, а й філософія краси.
Хоча офіційного титулу найстарішої перукарні Польщі досі ніхто не отримав, побутує версія, що така збереглася у Кракові – місті, де минуле дихає у кожному кроці. Тут, серед затишних кам’яниць і старовинних бруківок, працює найстаріша у місті “Цирюльня”, де протягом десятиліть клієнтам забезпечували гарну стрижку, гоління та догляд за бородою. Своя найстаріша перукарня є й у Варшаві, це “Truefitt & Hill” – англійський бренд з понад двохсотрічною історією, сучасна філія розташована в елегантному торговому центрі “The Block Arcade”. У Вроцлаві, на вулиці святого Матьяша (Świętego Macieja), вже багато років працює своя найстаріша перукарня – “Kurnik Fryzjer”.
Особливості Нової Гути
У XXI столітті Нова Гута входить до складу Кракова, але раніше це було окреме поселення у передмісті. Назва перекладається як “новий металургійний комбінат”, бо населений пункт, створений 1950-ті роки, мав стати символом нової епохи – утопічного суспільства робітників, рівності та виробничої величі. Комуністична влада бачила у Новій Гуті не тільки житловий масив для працівників найбільшого металургійного заводу країни, а й антитезу “буржуазному” Кракову. Але склалося інакше. Інтелігентний Краків поглинув Нову Гуту і навіть дещо її змінив. Оскільки це дуже молодий, порівняно з іншими, район, то найстаріша перукарня налічує тільки понад 70 років. Як і пан Северин, котрий вчився мистецтву у батьківській цирульні.
Більше, ніж професія
У розмові з журналістами видання “Krowoderska.pl” найстаріший перукар Нової Гути розповів, що після Другої світової війни, коли бетонні квартали виростали швидше, ніж дерева на околицях, перукарське мистецтво було не лише ремеслом, а частиною місцевої культури. Цілі покоління передавали одне одному не лише інструменти, а й філософію підходу до клієнта, відчуття стилю, увагу до деталей.
Пан Северин добре пам’ятав часи, коли кожна вулиця знала своїх перукарів на ім’я, а перукарні були своєрідними осередками спілкування. Тут не лише стригли, а й ділилися історіями, радісними та сумними новинами. Родини фахівців працювали дружно, молодші навчалися у старших, переймаючи досвід через спостереження й повторення рухів. Сам Северин особисто проходив стажування у маєтках “Сонячне” (Słonecznym) та “Чарівний” (Uroczym), де працювали найкращі майстри району. Там юнак здобув усе – від техніки володіння ножицями до вміння “читати” людину ще до того, як вона скаже, чого хоче.
Від ножиць до мистецтва
Його шлях у професію почався ще у 14 років. Батько був перукарем, тож вибір здався природним. Після закінчення початкової школи хлопець вступив до професійно-технічного училища, де перші знання закріпилися практикою. У 1962 році офіційно став майстром, почалося доросле, повноцінне життя у ремеслі. Навіть армія не змогла віддалити його від перукарської справи. Під час служби юнак не лише підтримував свою майстерність, а став незамінним, стриг солдат і навіть офіцерів. Згодом з усмішкою жартував, що гарний перукар завжди на вагу золота, навіть у казармі.
Після служби Северин повернувся до Нової Гути, та невдовзі доля закинула до Нью-Йорка, де провів два роки. Хоча не працював у салоні, як вдома, клієнтів мав завжди. Його стрижки оплачували по-різному – то п’ятіркою доларів, то шматком домашнього пирога. Виживати у мегаполісі було непросто, але перукар завжди знаходив заробіток. Потім повернувся до Польщі, де продовжив справу батька. Оглядаючись назад, пан Северин визнавав, що професія перукаря дуже швидко трансформується – за вимогами часу. Він починав працювати вручну: прості машинки, обмежені варіанти, стандартні стрижки. А сучасні клієнти прагнуть іншого, навіть чоловіки іноді замовляють хімічні завивки. Постійно змінюються зачіски, та й техніка не стоїть на місці.
Майстер зачісок і спогадів
Серед дзижчання машинок, запаху свіжого шампуню і тихих розмов у дзеркалах перукарні пана Северина протягом десятиліть відбивалося не лише волосся, а саме життя. Для багатьох його клієнтів це місце було більше, ніж салон: сюди приходили за довірою та історіями. Деякі – ще з дитячих років, інші – вже з власними дітьми, а часом навіть з онуками. Перукар пам’ятав майже кожного: імена, звички, стиль розмови. І тих, хто вже ніколи не зайде, і тих, хто постійно сідав у крісло. Час минав невблаганно, змінювалися обличчя, але залишалося головне – зв’язок. Живий, теплий, тривалий.
Серед багатьох спогадів одна історія пану Северину запам’яталася особливо. Колись хлопчик попросив вирізати на волоссі лінії – стиль, який тоді здавався чимось диким, але згодом став модною течією. Майстер не просто виконав забаганку, а став першопрохідцем нового тренду. Після цього випадку до нього почали приходити інші підлітки. Стиль змінювався, мода вимагала гнучкості, і він навчався на ходу. Жартував, що коли б не встигав за модою, то його б давно витіснили з ринку послуг. Тому довелося відповідати вимогам. Попри похилий вік, пан Северин жадібний до всього нового, ніколи не цурався експериментів, завжди у курсі нових віянь моди та трендів.
Від традицій до інновацій
Так, майстер вже міг би відпочивати, але визнає, що це не для нього. Робота завжди тримала у тонусі, дарувала сенс життя, це був його спосіб залишатися собою у світі, що постійно змінюється. Потяг до улюбленої справи не здолала навіть важка хвороба. Лікування раку забрало чимало часу, але пан Северин знову повернувся до своєї перукарні. І побачив, що техніки змінилися, смаки клієнтів стали іншими. Тому знову вчився, щоб не розчарувати. Переконаний, що для справжнього майстра навчання – це шлях, який не має кінця.
Попри десятиліття у професії, пан Северин завжди чітко розмежовував роботу й дім. Так, іноді допомагав старим знайомим, які вже не могли дістатися до салону. Але щоденна праця – це для майстерні. А дім – для сім’ї, онуків, з якими охоче проводить кожну вільну мить. Втім, журналістам зізнався, що думки про заслужений відпочинок почали з’являтися дедалі частіше. Бо хоча здоров’я не зраджує, серце вже прагне іншого ритму – повільного, родинного. Так, робота завжди була для цього перукаря сенсом життя, та з віком він все ясніше почав усвідомлювати: велика цінність – це ще й ті, хто чекає вдома.
Майстер хвилястої пам’яті
Пан Северин – не лише майстер з ножицями в руках, а мовчазний охоронець традицій і пам’яті Нової Гути. Його робоче крісло бачило більше життєвих історій, ніж деякі мемуари. Він не шукає слави, не озирається надто часто, та в його рухах – точність і спокій людини, яка знає, для чого приходить щодня до своєї перукарні. Роки минають, але його праця триває – тиха, акуратна, сповнена гідності. Для старого перукаря важливе інше – робити свою справу добре, доки дозволяють руки й серце. Так закінчується історія, яка насправді ще не завершена. Бо поки в одному з районів Кракова, у старій перукарні, чути звук ножиць, – там живе не лише ремесло, а й пам’ять. І доки пан Северин на своєму місці, ця традиція не зникне.