Краків впродовж XX століття залишався містом, де талановиті науковці формували інтелектуальний характер Центральної Європи – від математики до філософії. Данута Герулянка (Danuta Herulanka) належала до надзвичайно вузького кола жінок, які у міжвоєнній Європі професійно займалися математикою. У той час це було винятком навіть за світовими мірками. Ця науковиця входила в академічне середовище, де правила встановлювали чоловіки, а на жінок дивилися як на тимчасових гостей. Герулянка ж обрала не компроміс, а повноцінну наукову присутність – з власними темою, мовою й методами, пише krakow1.one.
Краків і формування наукового мислення
Данута народилася у 1909 році у сім’ї інженера Казімежа Герули – будівельника залізниць та одного з піонерів залізничної статистики. Більшу частину життя він працював у Кракові, опікуючись інфраструктурними проєктами, які вимагали точності, системного мислення й роботи з великими обсягами даних. Так що талант дівчинка перебрала від батька. Початкову та середню освіту Данута здобула у Кракові. У 1927 році вона закінчила гімназію й того ж року вступила до Ягеллонського університету. Для жінки вибір математики тоді був нетиповим і вимагав не лише здібностей, а й наполегливості. А юна Герулянка обрала саме теоретичний напрям, де конкуренція була особливо жорсткою.
Свою магістерську дисертацію вона присвятила диференціальним рівнянням – одній із ключових галузей математичного аналізу. У 1932 році здобула ступінь магістра, захистивши роботу “Періодичні розв’язки диференціальних рівнянь” (Rozwiązania okresowe równań różniczkowych). Однак на цьому етапі її наукова кар’єра зіткнулася з формальною, але принциповою перепоною. Попри магістерський диплом, Герулянка не мала права викладати у середніх школах. Тоді Данута залишилася в Ягеллонському університеті для підготовки до державних іспитів на здобуття вчительської ліцензії. У 1933 році випробування витримала на “відмінно”.
Від гімназій до університету
Герулянка викладала математику, фізику, хімію та вступ до філософії – поєднання, яке вимагало не лише знань, а й вміння мислити міждисциплінарно. Вона працювала у гімназії для дівчат у Станятках (Staniątkach) поблизу Неполоміце (Niepołomic) – навчальному закладі, яким керували сестри-бенедиктинки. Ця школа вважалася однією з найкращих жіночих гімназій у Галичині. Паралельно викладала у приватній жіночій гімназії Інституту Марії (Prywatne Gimnazjum Żeńskie Instytutu Maryi) у Кракові.
Попри інтенсивну педагогічну роботу, ця жінка не відмовилася від наукових амбіцій. У 1938 році Данута Герулянка повернулася до Ягеллонського університету й розпочала докторські дослідження під керівництвом професора Ягеллонського університету Владислава Генріха (Władysław Heinrich). Вона встигла попрацювати над докторською дисертацією лише рік, коли в її життя увірвалася Друга світова війна. На початку вересня 1939 року нацистська Німеччина окупувала Краків.
Наука між арештами та підпіллям
У листопаді 1939 року штурмбанфюрер СС Бруно Мюллер (Bruno Müller) наказав ректору Ягеллонського університету Тадеушу Лер-Сплавінському (Tadeusz Lehr-Spławiński) скликати збори всіх професорів у Новому Колегіумі (Collegium Novum). Під приводом зустрічі з адміністрацією нацисти заарештували понад 180 професорів та педагогів краківських вишів. Ця акція стала символом знищення польської академічної еліти. Оскільки університет припинив роботу, Герулянка мусила працювати у комерційних конторах, додатково заробляла приватними уроками.
Офіційна освіта в окупованій Польщі фактично перестала існувати, але сформувалося підпільне навчання. Керування процесом взяв на себе у січні 1940 року педагог Володимир Галецький (Włodzimierz Halicki). Данута Герулянка та її брат Єжи, чиє навчання в Ягеллонському університеті також обірвала війна, долучилися до підпільної роботи. Вони ризикували життям, але не поступилися принципами.
Відбудова науки з нуля
Після визволення Кракова від нацистів Ягеллонський університет знову почав приймати студентів у 1945 році. Бракувало фахівців, матеріалів, а кафедри створювали з нуля. Герулянку призначили старшою асистенткою лабораторії експериментальної психології. Паралельно вона викладала математику в ліцеї імені Гуго Коллонтая (Hugo Kołłątaj) у Кракові. Водночас повернулася до роботи над докторською дисертацією, яку перервала війна.
Дисертацію “Про засвоєння геометричних понять” (O przyswajaniu pojęć geometrycznych) оцінювали її науковий керівник Владислав Генріх, психолог Стефан Шуман (Stefan Szuman) і математик Тадеуш Важевський (Tadeusz Ważewski). У своєму відгуку засновник кафедри педагогічної психології Ягеллонського університету Стефан Шуман наголосив, що пані Герулянка відмінно дослідила психологічний процес формування в учнів чітких геометричних уявлень. Комісія рекомендувала надати докторський ступінь з відзнакою.
Шлях без професорського титулу
У 1958 році Герулянка знову змінила науковий маршрут, ставши ад’юнкт-доценткою з філософії. Її зацікавили праці з феноменології популярного на той час філософа Романа Інгардена (Roman Ingarden). У 1962 році науковиця захистила вже другу докторську дисертацію – з філософії під назвою “Про особливості математичного пізнання” (O swoistości poznania matematycznego). Цю працю пані Данута присвятила феноменології математики.
Втім, отримати постійну посаду у світі філософії науковиці не вдалося. Вона повернулася до Ягеллонського університету як психологиня, зупинившись на перетині математики, психології та філософії. Герулянці запропонували інший шлях – написати дисертацію з математичного аналізу, спираючись на власні ідеї у галузі психології. У 1953 році вона перейшла на кафедру математичного аналізу й отримала посаду ад’юнкта. Формально це виглядало як кар’єрне зростання. Фактично ж було спробою витіснити пані Дануту з кола викладачів філософії через дружні та наукові зв’язки з Інгарденом. Цей вчений тоді перебував в опалі у нової комуністичної влади.
Жінка у математиці між двома режимами
Дисертацію з математичного аналізу Данута Герулянка так і не написала. У 1957 році вона повернулася до лабораторії експериментальної психології, де й працювала до виходу на пенсію у 1971 році. Але змогла опублікувати низку філософських і психологічних статей польською мовою: “Епістемологічна позиція розуміння” (Epistemologiczne stanowisko rozumienia), “Роль і завдання дескриптивної психології свідомості” (Rola i zadania deskryptywnej psychologii świadomości), “Розуміння деяких культурних продуктів” (Rozumienie niektórych wytworów kultury).
Окремим розділом її роботи стала редакторська та перекладацька діяльність. Герулянка перекладала праці Інгардена з німецької мови на польську, редагувала його зібрання творів. Також переклала два томи “Ідеї чистої феноменології та феноменологічної філософії” (Idee czystej fenomenologii i fenomenologicznej filozofii) Едмунда Гуссерля (Edmund Husserl). Разом із братом Єжи підготувала польський переклад докторської дисертації Едіт Штайн (Edith Stein) “Проблема емпатії” (Problem wczucia).
Викладацький стиль цієї математикині неодноразово згадував польський філософ і логік Анджей Полтавський (Andrzej Półtawski). Він зазначав, що Герулянка була блискучою лекторкою з рідкісним талантом аналітикині. Вона викладала психологію, маючи магістерський ступінь із математики та повний цикл філософської освіти аж до найвищого університетського рівня. Її лекції були складними, ретельно підготовленими й вимагали від слухачів інтелектуальної дисципліни.
Спадщина, яка не вмістилася у посаду
Навіть на заслуженому відпочинку Данута Герулянка не припинила наукової роботи, продовжувала дослідження до самої смерті. Науковиця пішла у засвіти у 85 років, залишивши по собі чимало текстів, перекладів та цінних ідей. У науковому світі Данута Герулянка була однією з тих дослідниць, які не створюють “шкіл” у формальному сенсі, проте змінюють спосіб мислення. Ця дослідниця змогла довести, що математика має свою психологію, а філософія може бути точною.
Роботи Герулянки унікально поєднали в єдиний інтелектуальний простір 3 зазвичай розрізнені галузі – математику, психологію та феноменологію. У XX столітті, коли жінки у точних науках були радше винятком, ця математикиня стала живим доказом того, що справжній науковий масштаб не потребує ані гучних титулів, ані офіційних посад. Її присутність у європейській науці була непоказною, але незамінною. Як точка опори, без якої конструкція мислення ніколи не втримається.