У самому серці Кракова на Голубиній вулиці (Gołębia) стоїть неороманський будинок, добре відомий мешканцям міста. Саме там у часи нацистської окупації почалася Зондеракція “Краків”. У листопаді 1939 року гітлерівці заарештували понад 180 професорів та викладачів, переважно з Ягеллонського університету, після чого більшість із них депортували до концтаборів Заксенгаузен та Дахау.
Серед тих, хто потрапив до цього трагічного списку, був Ігнацій Хшановський (Ignacy Chrzanowski) – видатний історик і професор Ягеллонського університету, широко відомий у Польщі як “батько” польського літературознавства. Його фундаментальна праця “Історія літератури незалежної Польщі до 1794 року” (Historia literatury niepodległej Polski do roku 1794) стала класикою гуманітарної науки та багаторазово перевидавалася, продовжуючи надихати нові покоління дослідників та студентів.
Формування видатного вченого
Ігнацій Хшановський заявив про себе як талановитий літератор і дослідник ще на початку XX століття. Його робота відзначалася поєднанням наукової суворості та доступності, що робило складні теми цікавими для широкого кола читачів. Завдяки цьому його ім’я швидко здобуло визнання у наукових та культурних колах Польщі.
Серед найвідоміших праць Хшановського дослідники виділяють:
- “Про Марціна Бєльського” (Marcin Bielski) – детально аналізує розвиток польської літератури та культури, показуючи історичні зв’язки між авторами та їхнім часом.
- “З історії польської сатири у XVIII столітті” (Z historii polskiej satyry w XVIII wieku) – відкрила читачам багатство сатиричних традицій Польщі та пояснювала їхню соціокультурну роль.
- “За що нам слід любити пана Тадеуша?” (Za co mamy kochać Pana Tadeusza?) – проста, тепла й доступна збірка, яка пояснювала класику так, ніби про неї розповідав давній знайомий.
Ці праці підтвердили репутацію Хшановського як науковця, який вмів поєднувати академічну глибину з доступністю викладу. Його роботи надихали колег і студентів, допомагали формувати розуміння польської літературної традиції, а також створювали підґрунтя для подальших досліджень у галузі гуманітарних наук.
Краків – новий центр наукового та літературного життя
У 1910 році Ігнацій Хшановський перебрався до міста королів й очолив кафедру історії літератури в Ягеллонському університеті. Дуже швидко увійшов до кола місцевих науковців, активно долучився до культурного життя міста. Хшановський допоміг створити краківський осередок Літературного товариства імені Адама Міцкевича (Towarzystwo Literackie im. Adama Mickiewicza), співпрацював із Науковим товариством у Львові (Towarzystwo Naukowe we Lwowie). Він творчо поєднував університетські лекції з написанням цікавих матеріалів для преси про Міцкевича, Сенкевича, Асника, завдяки чому його думки були доступні як академічній спільноті, так і широкому колу читачів.
Водночас Хшановський готував до друку власні книжки, які виділялися глибоким аналізом і захопливою подачею.
Найвідомішими називають:
- “Про комедії Александра Фредро” (O komediach Aleksandra Fredry), – про творчість відомого польського драматурга;
- “Поезія за часів Станіслава Августа” (Poezja za czasów Stanisława Augusta) – про літературний контекст епохи та її культурне значення;
- “З епохи романтизму” (Z epoki romantyzmu) – гнучке поєднання академічного підходу з живим, захопливим викладом.
Ці твори вкотре підтвердили репутацію Хшановського як талановитого митця й науковця, який вмів робити складні теми цікавими та зрозумілими. Як зазначала одна з найавторитетніших дослідниць польської літератури XX століття, Марія Вика (Maria Wyka), цей вчений ніколи не визнавав слабких форм і завжди шукав сильні ідеї, які можна було б належно передати словами.
Лекції, які надихали
Наукова кар’єра Ігнація Хшановського розвивалася успішно й була багатогранною. Спочатку він здобув звання почесного професора Ягеллонського університету, а з 1914 року став дійсним членом Польської академії знань (Polska Akademia Umiejętności). Хшановський також був шанованим літературним критиком, очолював комісії з історії, філософії та історії польської літератури. Ще раніше, у 1907 році, брав активну участь у створенні Варшавського наукового товариства (Towarzystwo Naukowe Warszawskie). У 1919 році отримав звання почесного доктора Ягеллонського університету, а у 1938 році – ще й Познанського університету (Uniwersytet Poznański). У 1923 році зусилля науковця відзначили Командорським хрестом ордена Відродження Польщі (Order Odrodzenia Polski).
Попри величезний обсяг наукової роботи, професор Хшановський завжди знаходив час для публічних лекцій, які вирізнялися доступністю та живим викладом. Він вмів розповідати про складні речі цікаво й просто, що особливо цінували слухачі. Для назв лекцій часто обирав запитання, щоб зацікавити аудиторію, наприклад: “Що значив Вергілій для поляків після втрати незалежності?” (Co znaczył Wergiliusz dla Polaków po utracie niepodległości?) або “Хто такий Ян Кохановський?” (Kim jest Jan Kochanowski?).
Паралельно Хшановський публікував важливі есе: про польський гімн, Комісію національної освіти (Komisja Edukacji Narodowej), ідею “національного виховання”. Він також приділяв увагу значущим подіям у культурному житті, таким як похорон Сенкевича або перенесення праху Словацького до Вавеля.
Вчений, який стояв за правду
Ігнацій Хшановський ніколи не приховував своїх політичних переконань, навіть якщо це могло загрожувати його кар’єрі. Коли у Польщі заарештували опозиційних політиків і кинули їх до Брестської фортеці (Twierdza Brzeska), він відкрито підписав протест. Влада цього не пробачила: у 1931 році Хшановському довелося піти у відставку. Проте того ж року, попри політичний тиск, його обрали головою Комісії з історії польської літератури (Komisja Historii Literatury Polskiej) при Польській академії знань і мистецтв (Polska Akademia Umiejętności). У 1937 році заслуги вченого відзначила Польська академія літератури (Polska Akademia Literatury) – Хшановський отримав Золоті академічні лаври (Złote Laury Akademickie).
Чому його праця стала фундаментом польської гуманітаристики?
Хшановський взявся за “Історію літератури незалежної Польщі до 1794 року” (Historia literatury niepodległej Polski do roku 1794) у той час, коли ніхто не наважувався охопити такий великий і суперечливий період. Він зібрав численні тексти, розкидані по архівах і бібліотеках, знайшов напівзабуті видання й рукописи, а також впорядкував творчість Станіслава Конарського (Stanisław Konarski), Ігнація Красицького (Ignacy Krasicki), Адама Нарушевича (Adam Naruszewicz) та десятків інших авторів, які раніше не мали свого місця у науковому світі.
У той час, коли більшість дослідників писали для вузького кола спеціалістів, Хшановський прагнув зробити літературу доступною для широкої аудиторії, тому його праця одразу стала популярною. Головним досягненням “Історії літератури незалежної Польщі до 1794 року” був не лише масштаб зібраного матеріалу. Хшановський довів, що література до 1794 року – це не просто набір окремих творів, а й інтелектуальний фундамент, на якому трималася ідея польської державності після поділів.
Через творчість таких авторів, як Юзеф Вибицький (Józef Wybicki), Юліан Нємцевич (Julian Niemcewicz) та Станіслав Сташиць (Stanisław Staszic), Хшановський продемонстрував, як формувався модерний патріотизм, і чому саме література підживлювала думку про незалежність. Його праця не тільки збирала історичні тексти, а й формувала розуміння польської національної культури та її цінності для наступних поколінь.
Мужність у темні часи
Коли восени 1939 року нацисти остаточно затвердилися у Кракові, університетське життя майже зупинилося. Педагоги сподівалися, що проблеми їх оминуть, але доля розпорядилася інакше. У листопаді професорів Ягеллонського університету разом із викладачами Гірничо-металургійної та Торгової академій запросили до Нового Колегіуму (Collegium Novum) “на зустріч з адміністрацією”. Це виявилося пасткою. Нацисти заарештували понад 180 науковців і конвоювали їх до в’язниці Монтелюпіх (Montelupich).
Вранці в’язнів перевезли до казарм 20-го піхотного полку на вулиці Мазовецькій (Mazowieckiej). Там їх розмістили у великих приміщеннях і дозволили вільно пересуватися між кімнатами. Через три дні частину викладачів відпустили – переважно тих, чиє здоров’я не витримало б важких умов. Решту педагогів і науковців відправили до концтаборів. Ігнація Хшановського вивезли до Заксенгаузена (Sachsenhausen), де він загинув у січні 1940 року.
Пам’ять, яку не стерли
Після Другої світової війни ім’я Ігнація Хшановського повернулося до університетських аудиторій не через урочисті промови, а через талановиті наукові праці, які знову почали активно вивчати студенти та молоді педагоги. Його роботи стали для Польщі способом зберегти не лише літературну традицію, а й пам’ять про людину, яка вірила у силу культури навіть у часи її тотального знищення.
Серед відновлених повоєнних архівів, бібліотек та нових видань сформувалося просте, але надзвичайно важливе розуміння: все, що Хшановський робив протягом десятиліть, не зникло разом із ним. Його спадок продовжив жити – у науці, у викладачах, яких він виховав, у кожному рядку праць. Саме у цьому й полягає головна заслуга “батька” польського літературознавства Ігнація Хшановського – його думки, відкриття та методи продовжують надихати дослідників і у XXI столітті.