На початку XXI століття у польському Кракові налічується 180 000 людей похилого віку, і чимало з них часто скаржаться на самотність та нудьгу. Але тільки не ті, у кого є улюблена справа. На вулиці Кальварійській (Kalwaryjskiej) у краківському Подгуже стоїть крамниця, яка не виглядає особливою зовні, але її серце – унікальна постать, яка не вкладається у звичні рамки. Це Яніна Баєк (Janina Bajek) – жінка, яка вже відзначила 90-й ювілей і продовжує керувати своєю крамницею електрообладнання та взуття, пише krakow1.one.
Життя на дрібному струмі
Історія пані Баєк почалася задовго до відкриття магазину. Вперше Яніна вийшла на роботу у 9 років, коли батько пішов на війну, а сім’я залишилася без годувальника. Маленька дівчинка збирала щавель на березі Рудави й продавала його на базарі. Пізніше почала продавати порізані на дрібні шматки старі велосипедні та автомобільні камери на матеріал для м’ячів, підв’язок і білизни. Війна не залишала вибору – виживали, як могли.
У 12 років дівчинка вже ходила по селах із рюкзаком за плечима, повним сахарину, тютюну, пряжі, підошов для взуття, щоб обміняти на їжу. Відвідувала злиденні хати, де панував бруд і злидні, але ніколи не стикалася з обманом. Можливо, тому, що сама була дитиною, а можливо, через те, що бідність не виключала чесності. Після війни працювала у різних місцях: на ампульній фабриці, на краківській танцювальній арені “Каприс”, проходила навчання у профспілках, відкривала власний стенд на площі. А потім з’явилася власна маленька крамниця.
Світло з Кальварійської
На Кальварійську вулицю, яка тоді мала назву Пстровського, ця мужня жінка прийшла з товарами для дітей, продавала хрестильні шапочки, капелюшки, колготки. Поруч у тій самій кімнаті працювала перукарка. Коли вона переїхала, Баєк відкрила косметичний магазин “Gracija”. Назва залишилася, навіть коли формат змінився. Конкуренція виявилась безжальною – поруч з’явився “Rossmann”, і змагатися з ним було неможливо. Підприємниця вирішила змінити напрям і відкрила крамницю електротехніки, паралельно вирішила пропонувати ще й взуття.
Чому саме електрика? Все просто – місцевий магазин закрився, а попит залишився, тож пані Баєк скористалася моментом. І не помилилася, до її крамниці приходять з усього міста. Люди шукають те, чого вже немає в супермаркетах: лампові окуляри, рідкісні батарейки, деталі до техніки, якої давно немає у продажу. Пані Яніна знає, чим здивувати навіть найвибагливішого клієнта. Був випадок, коли жінка зі словами “цього вже ніде не знайти” саме в неї відшукала потрібну річ. Іноді найстарішій продавчині міста доводиться навіть пояснювати чоловікам, як увімкнути придбаний пристрій, і вона робить це з легкістю.
З посмішкою та батарейками
На Кальварійській вулиці світиться вікно маленької крамниці “Gracija”, де можна знайти не лише електротовари, а й тепло живого спілкування. Пані Баєк, попри поважний вік, щодня відкриває двері свого магазину для старих клієнтів і випадкових перехожих. Її не лякають труднощі бізнесу, зміни ринку чи самотність – робота тримає у русі, а люди – у житті. Протягом десятиліть вона, замовляючи товари, вивчала технічні тонкощі, навіть попри відсутність фахової освіти. Тому, хоч і не електрик, але добре знається на асортименті, бо вірить, що у житті можна навчитися будь-чого. І якби мала ще один шанс, без вагань опанувала б електроніку.
Крамниця не завжди прибуткова. Трапляються місяці, коли доводиться вкладати власні кошти, особливо у скрутні часи – як, наприклад, під час пандемії. Державної підтримки продавчиня не отримувала, бо мала інше джерело доходу – пенсію. Однак не залишила справу. І навіть після хвороби, якою заразилася у лікарні, повернулась до крамниці. У місцевій пресі її назвали “найстарішою продавчинею Польщі, яка перемогла вірус”. І не просто вижила, а ще й вставала з ліжка, аби допомогти слабшим. В її віці таку впертість важко пояснити. Втім, ця жінка не шукає пояснень. Каже, що секрет простий – потрібно любити життя і щиро ним насолоджуватися.
Крамниця пам’яті
Пані Баєк зазначала, що Кальварійська вулиця сильно змінилася за багато років її роботи. Старі магазини закрилися, торгівля завмерла – спочатку через будівництво мосту, яке тривало 2 роки, згодом через пандемію. Людей поменшало. Покупці обирають найдешевші лампочки та батарейки не через бажання зекономити, а через відсутність грошей. І все ж таки навіть у таких умовах крамниця пані Баєк не залишається порожньою. Деякі клієнти приїжджають здалеку, хоча давно вже перебралися до іншого району. Вони приходять не лише по товар, а й поділитися новинами, розповісти про хвороби чи радощі. Коли Яніни немає на місці, її відсутність помічають одразу. Один день – і вже питають, де вона. А коли повертається, то щиро радіють.
Молоді відвідувачі ставляться до неї шанобливо, а вона пам’ятає кожного. І якщо хтось довго не з’являється, починає непокоїтися. Бо для продавчині спілкування з людьми є не менш важливим, ніж сам бізнес. Це – зв’язок, який підтримує, її крамниця – місце, де лампочка за кілька злотих стає приводом до душевної розмови. І хоча світ довкола змінюється стрімко, у крамниці Яніни Баєк є місце стабільності – щось на кшталт світла у вікні, яке не згасає. Вона знає: справжнє життя – це не лише товари на полицях, а й людські історії між рядками чеків.
Тиха електрика великого серця
За десятки років у торгівлі пані Баєк бачила, як змінюється все довкола: раніше було 5 шевців, які виготовляли взуття на замовлення, потім залишився 1. Решта товарів – масовий імпорт. Китайська продукція витіснила місцевих виробників, бо масове виробництво стало дешевшим, а дрібні майстри – безсилими перед ринковим тиском. Польські лампи по 35 злотих поступаються китайським за 18. Продавчиня з Кальварійської тримає в асортименті і ті, й інші – не через вибір, а через необхідність. Бо клієнт повинен мати альтернативу.
Після зміни у крамниці прямує за покупками. Завжди бере щось смачненьке, бо, на думку пані Яніни, приготування їжі для себе – це теж частина ритуалу гарного життя. Треба все робити без поспіху, з увагою. У великій квартирі мешкає сама, однак самотності не відчуває, бо будні заповнені рухом та цікавими зустрічами.
Трохи про світ мешканців Кракова
Варто згадати, що зі 180 000 пенсіонерів Кракова 3000 вже відзначили 90-річний ювілей, а деякі навіть більше, у місті майже 300 довгожителів. Так що пані Баєр не поодинока у колі своїх однолітків, однак не відмовляється від улюбленої роботи і не скаржиться на нудьгу. Цікаво, що у місті, де кожен камінь пам’ятає королів, а вулиці дихають історією, за статистикою жінок набагато більше, ніж чоловіків. На початку поточного століття ця різниця складала 40 000, а у 2020 роки – вже понад 50 000. Місто, здається, стає дедалі жіночнішим – за тоном, ритмом, обличчями на трамвайних зупинках.
Щодо розваг, то краківські пенсіонери зазначали в опитуваннях, що не відмовилися б вибратися на екскурсії за місто або взяти участь в якихось інших цікавих заходах. І мерія Кракова намагається своїх старих мешканців розважити: щороку проводять захід “Сеньоралія” і чемпіонат міста серед людей старших за 65 років на Кубок мера, працює Програма активності та інтеграції для людей похилого віку. Але як свідчить досвід пані Баєр, якщо людина закохана у свою справу, їй ніколи не буває нудно. Навіть наодинці з собою. Вона знає та співає безліч пісень, які вивчила ще з часів легендарного краківського клубу “Каприс”, де колись працювала. А ще любить танцювати і часто танцює. Сповнена ентузіазму поспівати на весіллі правнучок.
Малий бізнес великої жінки
Ця пані не планує залишати роботу. Чи хтось зможе керувати цим магазином після неї – питання відкрите. Але двері ще відчинені, прилавки повні, а за касою – жінка, яка пережила епоху. Її голос звучить так само впевнено, як і мелодії з молодості. І доки в ній живе пісня, живе й магазин на Кальварійській. Серед стрімких змін і супермаркетів крамниця пані Яніни – мов останній бастіон старого Кракова. Тут не лише продають лампочки й батарейки, а й діляться довірою, теплом людського слова й тихою гідністю щоденної праці.
Вона не мріє про відпочинок, бо знає: спокій – не там, де нічого не треба робити, а там, де є заради чого прокидатися. Крамниця на Кальварійській для неї – не просто місце торгівлі, а маленька сцена, де вона щодня грає головну роль. І роль ця – про силу, людяність і радість жити, попри всі негаразди.