Сіль з давніх часів вважалася цінним ресурсом. Вона служила людству не лише на кухні чи в заготівлях на зиму – вона ставала причиною повстань, інструментом творення імперій і водночас – чинником їхнього занепаду, мала статус обмінної монети тощо, пише krakow1.one.
У минулому сіль вважалася справжнім “білим золотом” Польщі. У середньовіччі вона була одним із головних джерел наповнення королівської казни – прибутки від солевидобутку сягали третини загального доходу. Саме завдяки цим ресурсам зводилися міста, відкривалися навчальні установи та активно розвивалася держава.
Спадщина ЮНЕСКО
У місті Величка, що за 12 кілометрів від Кракова, розташована унікальна пам’ятка Польщі – копальня солі Величка. Підземні тунелі та галереї шахти простягаються через сім рівнів, що розташовані на глибині від 57 до 198 метрів під землею. Загальна протяжність підземних маршрутів соляної шахти перевищує 200 кілометрів.
Видобуток кам’яної солі тут зупинили у 1964 році, надавши перевагу промисловому виробництву випареної солі, яку почали отримувати за допомогою методу вологого вилучення. А у 1996 році було прийнято рішення про остаточне припинення промислового видобутку солі. З 1976 року підземна шахта у Величці була внесена до списку історичних пам’яток. А у 1978 році шахту було внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У 1994 році Президент Республіки Польща визнав її історичною пам’яткою.
Сьогодні Величська соляна шахта поєднує функції туристичного музею та підземного санаторію, де оздоровлюються пацієнти з хворобами дихальної системи. Це унікальна пам’ятка, що посідає почесне місце серед найвизначніших об’єктів не лише в Польщі, а й у всій Європі.
Величка під час першого поділу Польщі
Першу соляну шахту під землею почали розробляти ще в другій половині XIII століття.
У 1368 році польський монарх Казимир III Великий ухвалив Статут Краківської солеварні, реформувавши давні гірничі норми та традиції. Цей документ заклав правові основи для сталого розвитку шахти на багато десятиліть уперед.
До кінця Середньовіччя у Величській шахті було зайнято близько 300–350 працівників, а щорічний обсяг видобутої солі становив від 7 до 8 тисяч тонн. На кінець XV століття шахта налічувала лише чотири стволи та один підземний горизонт.
У XVI столітті видобуток солі почав здійснюватися глибше першого рівня, а вже до середини XVII століття шахта сягнула третього підземного ярусу.
Під час першого поділу Польщі у 1772 році Величка стала частиною Габсбурзької монархії. Австрійська влада приділяла значну увагу розвитку копальні, що було цілком виправдано: на той період Величка вважалася найбільшим промисловим об’єктом у Галичині й водночас однією з ключових економічних одиниць усієї імперії. Саме тоді було побудовано підземну залізницю, введено в експлуатацію електростанцію та паропідйомну машину.
У цей час туризм перетворився на важливе джерело прибутку для копальні. Було здійснено низку інвестицій, спрямованих на залучення більшої кількості відвідувачів, а також розширено спектр пропонованих послуг для туристів. Починаючи з 1743 року у Величці застосовували буропідривні роботи з використанням пороху, а з 1772 року вони стали основним методом руйнування гірських порід.
У 1774 році було започатковано традицію ведення книг гостей, у які вносили імена відвідувачів. Ці унікальні записи збереглися до наших днів і становлять важливу історичну спадщину – вони дозволяють дослідити розвиток туристичної діяльності минулих століть та простежити її динаміку в наступні десятиліття.
Міжвоєнний період
Після здобуття Польщею незалежності внаслідок Першої світової війни, Величська копальня солі знову опинилася під юрисдикцією польської держави, ставши державною власністю.
У міжвоєнний час шахта у Величці стабілізувала свою діяльність, досягнувши виробничого піка – 203000 тонн солі на рік. Це дало імпульс для технічного оновлення і розвитку туристичної інфраструктури. У період з 1918 по 1939 роки шахту у Величці відвідали близько 120000 осіб. Тоді ж на шахті дозволили організовувати різноманітні заходи.
Напередодні Другої світової війни була створена система вилуговування, що передбачала отримання розсолу шляхом розчинення соляних пластів водою. Після завершення війни цю технологію знову було впроваджено в експлуатацію.
Розвиток шахти відбувався інтенсивно та комплексно. Особливо динамічно зростали обсяги солевидобутку, що досягли свого найвищого показника в 1970-х роках. Дедалі більшого значення набував також і туризм.
Туристична атракція
Закриття виробничої діяльності не означало припинення підземної роботи. Навпаки – щодня кілька сотень шахтарів продовжують працювати в шахтах, щоб забезпечити їхню безпеку й зберегти їх у найкращому стані для наступних поколінь.
Їхні обов’язки включають охорону історичних частин шахти, стабілізацію після гірничих порожнин у нетуристичних зонах і захист від проникнення прісної води. Крім цього, розробляються нові туристичні проєкти: реконструюються історичні камери, коридори та штольні, щоб зробити підземні екскурсії ще більш захопливими і доступними.
Сьогодні головна місія шахтарів, які працюють у Величці, полягає в збереженні цієї виняткової спадщини для прийдешніх поколінь. Вони дбають про те, щоб цей скарб історії, культури та духовності польського народу – визнаний унікальним об’єктом світової природної й технічної спадщини – залишався відкритим і доступним для відвідувачів.
Щороку Величську соляну копальню відвідують близько 2 мільйонів туристів з усіх куточків світу. Це робить її однією з найпопулярніших туристичних атракцій не лише в Польщі, а й у всій Європі. Люди приїжджають сюди, щоб на власні очі побачити унікальні підземні зали, озера, каплиці та гірничі маршрути, що вражають як своєю історією, так і масштабами. Популярність об’єкта щороку зростає завдяки постійним інвестиціям у розвиток туристичної інфраструктури та розширення експозицій.
Підземний санаторій
Соляна копальня – це не лише визначна туристична пам’ятка, а й місце, де поєднуються історія та медицина. Окрім екскурсій, тут працює підземний санаторій, розташований на глибині 135 метрів. Унікальний мікроклімат, насичений сольовими частинками, створює природний лікувальний аерозоль. При стабільній температурі трохи вище 10 °C і вологості повітря на рівні 74-90% цей мікроклімат має потужний оздоровчий ефект. Його активно використовують у терапії хронічних захворювань дихальних шляхів, таких як бронхіальна астма, алергії, синусити чи інших хвороб. Програми санаторію охоплюють як короткотривале оздоровлення, так і повноцінне перебування з медичним наглядом, що приваблює пацієнтів не лише з Польщі, а й з-за кордону.
Соляна копальня у Величці – це не просто унікальний промисловий об’єкт, а справжній символ живого зв’язку з минулим, технічного прогресу та культурної спадщини Польщі. За кілька століть свого існування вона перетворилася з місця видобутку солі на багатофункціональний комплекс, що поєднує туризм, медицину, освіту та культурну діяльність.