В даний час процедура купання є звичайним явищем – для кожної людини абсолютна норма двічі на день митися в душі або ванній. А ось у середньовічному Кракові омивання водою несло життєво необхідне значення і було схоже на свято. Про перші краківські лазні, як сакральне місце перетворилося на майданчик для тілесної розпусти, а також причини їх масових закриттів – читайте у матеріалі сайту krakow1.one.
Місце, де бідні вирівнювалися з багатими
З часів середньовіччя у Кракові налічувалося щонайменше двадцять лазень. Такі дані фігурують у міських книгах періоду XIV століття, де згадуються імена лазників, заклади яких функціонували практично на кожній великій вулиці. Не менше десяти таких місць можна було зустріти і в Казімежі. Слід зазначити, що тоді це було окреме місто, повністю незалежне від Кракова.
Значущість лазень в той період важко було переоцінити. Дані заклади були обов’язковими до відвідування як серед заможних городян, так і нижчих верств населення. І справа була не лише у гігієнічних, а й протиепідеміологічних заходах. На окрему увагу заслуговує той факт, що лазник за окрему плату міг надати широкий сервіс: попарити, підстригти, натерти лікарськими мазями, організувати ароматерапію, провести оздоровчі процедури для хворих на респіраторні хвороби. Для окремих городян відвідування лазні несло релігійне значення – вони були переконані, що обмивання водою з гарячою парою очищало і тіло, і душу.
Все змінилося з настанням XVI століття. Оскільки лазня була громадським місцем, де абсолютно голими знаходилися як чоловіки, так і жінки, то за процесом купання почастішали випадки плотських жадань. А лазники, дбаючи про прибутковість свого підприємства, всіляко цьому сприяли, пропонуючи відвідувачам алкоголь, який ще більше збуджував почуття та підштовхував до тілесного акту.
Порівняння лазень з будинками розпусти на той час абсолютно не було перебільшенням. Офіцери, торговці, ремісники, студенти стали відвідувати лазні виключно з метою знайти компанію в особі протилежної статі для тілесних втіх, що було значно дешевше, ніж скористатися послугами жінок легкої поведінки. Не гидували подібними розвагами й міські управлінці. Так, наприкінці XVI століття навіть раптово помер від сексуальних ігор краківський мер Еразм Чечотка.
Важкі наслідки
Зрозуміло, моменти брудного задоволення спричинили гірку розплату. Початок XVII століття ознаменується у Кракові хвилею венеричних захворювань, ліків яких на той час ще не придумали. Багатьом доводилося вмирати у важких муках, тому що й про антибіотики в той період не могло бути й мови.
Зрозуміло, наказом влади лазні у Кракові почали масово закриватися. Саме в цей період у місті стали з’являтися спеціальні каплиці, які почали називати ліхтарями мертвих. Це спеціальні конструкції, які встановлювали у тих місцях (часто біля лікарень та цвинтарів), де була присутня смерть. Таким чином необізнаним громадянам повідомлялось, що поруч розташований госпіталь або масове поховання померлих внаслідок епідемії.
Лише зі спадом захворюваності лазні знову повернулися до побуту краківців. Проте міською радою було видано спеціальний указ, який забороняє сексуальні втіхи у цих місцях. Лазня призначалася виключно для гігієнічних процедур. Втім, і ґендерному питанню було приділено особливу увагу. Заклади були обладнані чоловічими та жіночими роздягальнями, а парильні хоч і були загальними, але все ж таки розділялися спеціальними перегородками. А щодо сервісу лазників, то він залишався незмінним – за окрему плату клієнтів чекала низка оздоровчих процедур, а також можливість замовити собі всіляку їжу та пиття.
